21 листопада – День гідності і свободи

                                         

Вступне слово учителя

Цей захід присвячується   - Небесному українському братству – тим, хто

майже 100 років тому творив УНР, учасникам

Української Революції та національно –

визвольних змагань 1917-1921рр., героям Крут,

шістдесятникам, учасникам дисидентського

руху, Героям Небесної Сотні Революції Гідності

і сьогоднішнім захисникам нашої незалежності  – солдатам на Східному

фронті.

Вед 1. Президент України Петро Порошенко підписав укази про щорічне відзначення 21 листопада Дня гідності і свободи, а 22 січня – Дня соборності України.

«З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження і донесення до сучасного та майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, а також віддання належної поваги патріотизму і мужності громадян, які восени 2004 року та в листопаді 2013 року – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору, постановляю: встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада», – йдеться в указі президента №872 від 13 листопада. 

Вед 2. 21 листопада 2013 року уряд України вирішив зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію Україна - ЄС (підписання мало відбутися 28-29  листопада на саміті Східного партнерства у Вільнюсі). Пізно ввечері на знак протесту проти такого рішення уряду на майдані Незалежності в Києві почали збиратися люди.  Народний  протест розвинувся в національну революцію 
Революцію було названо Євромайданом, але цей термін передавав її суть тільки до ночі з 30 листопада на 1 грудня, коли за наказом українського режиму протестувальників розганяв спеціальний  підрозділ «Беркут». З цієї ночі Майдан  перетворився на Єврореволюцію — боротьбу за людську та національну гідність громадян України.

Дуже вдало сказано, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну.

Єдиний символ Революції гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн.
Революція відбулася не лише в політичному житті країни. Вона відбулась у нас самих, у нашій свідомості.  «Україна – це територія гідності і свободи.

Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа - частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія...

Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

 Гімн України

В 1.  - Минуло три роки  із того моменту, як загинули вони – герої, яких народила революція Майдану. Чим була революція для кожного з нас? Для когось прогулянкою, для когось війною. Але в першу чергу Майдан став випробуванням на цінність особистості  людини, виміром людськості та гідності.

В 2.  Гідність  за визначенням,  – це поняття моральної свідомості, яка виражає уявлення про цінність усякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе, і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості.

В1. - Поняття гідності вживається в законодавствах багатьох країн та в міжнародному праві, зокрема, у Цивільному кодексі: гідність визнано особистим немайновим благом, 201-ша стаття; задекларовано право на повагу і недоторканність "гідності та честі" фізичних осіб, пункти 1,2 297-ї статті; зафіксовано право фізичних осіб звернутися до суду з позовом про захист їх гідності та честі, третій пункт 297-ї статті; приниження "честі та гідності фізичної особи" визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню, 23-тя стаття.

В 2.  -Я жодного разу не чув, щоб хтось із простих громадян зміг захистити свою гідність у суді.

-Що таке гідність. Чи бачили ми її? Чи маємо ми її?

В 1.  - Революція 2013-2014 років, на моє переконання, це не протистояння Заходу й Сходу, не протистояння України й РФ – це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає.

Тільки той, хто має гідність, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, незважаючи на страх. Страх померти.

 Звучить пісня Океану Ельзи «Мить»       кліп

В 2. -Я бачила  гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан і плакали, бо відпускати страшно, а не відпустити ще страшніше. Бо як потім поважати чоловіка, котрий спить удома тоді, коли інші боронять свободу? Ми бачимо матерів, жінок, коханих, які відпускають своїх чоловіків на захист України. Ми бачимо жінок, які воюють. Ми бачимо волонтерів, які , завдяки своїм зусиллям, при підтримці народу, всього світу створили армію України, якої уже майже не було. Ми бачимо робітників заводів, які цілодобово ремонтують, створюють нове озброєння. Ми бачимо наших учених, медиків, артистів, які теж захищають свій народ. Ми теж своїми листами, малюнками, благодійною допомогою робимо усе можливе для збереження , відвойовування миру.

Але я не бачив гідності в тих, хто, сидячи вдома, казав: "А, нічого не зміниться, все куплено, все прораховано, все вирішено за нас, навіщо витрачати сили?"

 Слова дітей:

Читець:

Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша, хоч і розп’ята на хресті історії, але жива.

Читець:

Воскреснемо! Бо ми живемо на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо нам усміхається зі своєї високості.

Читець:

Воскреснемо! Бо світить нам крізь віки пророцтво Тарасове: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля!».

Читець:

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками при­ковано до чорних скель. Високо підведімо голови, як це одвіку було написано нам на роду.

Читець:

Так, немає на світі кращого неба, ніж небо України. Висо­ке, мов наш дух, воно благословляє свою Вкраїну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної землі.

Читець:

Наш народ ішов до цього дня через утиски, в’язниці та Сибіри, йшов довго, впродовж усієї історії від часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незліченна кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність, оскільки найтяжчим гріхом вва­жали… любити свою землю.

В 1.  -Я бачив гідність у волонтерах-медиках, що виносили поранених під кулями.

Але я не бачив гідності в тих представниках "правоохоронних" органів, котрі прицільно стріляли в Червоний Хрест.

В 2.  -Я бачив гідність в очах хлопців, що без бронежилетів, у пластикових касках, прикриті самими тільки дерев'яними щитами, захищали барикади на Інститутській, Європейській, Прорізній. Хто, ризикуючи, лягав на залізничну колію, щоб не пустити війська в Київ.

І я не бачив гідності в тих, хто маючи на руці годинник за 600.000 доларів США, платив по 200 гривень тітушкам, що пробивали голови молотками захисникам демократії в Україні.

Страшна звістка з майдану 22 січня облетіла весь світ.

Саме 22 січня зранку на Євромайдані під час штурму снайпер застрелив мешканця Дніпропетровська вірменина Сергія Нігояна.

Сценка «Зустріч» (Сергія Нігояна та Героя Крут)

Ведуча

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Герой Крут

“За що тебе? ”

Сергій Нігоян

“За Україну, друже мій.”

Герой Крут

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?”

Сергій Нігоян

“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”

Герой Крут

“А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть… а жити так хотів.”

Сергій Нігоян

“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.”

Ведуча

… Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Разом

” За Україну нас вбивають, брате мій.”

В 1.    Згодом стало відомо про ще одного вбитого – білоруса Михайла Жизневського. У суботу від важких поранень, отриманих 22 січня на вул. Грушевського під час зіткнень з міліцією, після кількох перенесених операцій і не виходячи з коми, в київській лікарні помер 45-річний Роман Сеник. 22 січня у лісосмузі поблизу Борисполя знайшли мертвим викраденого і замордованого невідомими львів’янина Юрія Вербицького.
Вони стали першими з Небесної сотні, хто поліг на Грушевського, пожертвувавши собою як заради тих, хто відстоював на Майдані власну гідність, так і задля гідного майбутнього кожного українця. Активістів не ділили за національностями. Всі були просто “майданівцями.

В 1.  -Я бачив гідність у людях, котрі, незважаючи на мороз і блоковане метро, несли їжу й медикаменти на Майдан і в шпиталі. Я бачив гідність українського офіцера, котрий беззбройний ішов на озброєних окупантів.

В  2. -Я бачив гідність журналістів і операторів на Майдані,

Я бачив гідність кримських мусульман, котрі запропонували православним українського патріархату правити служби в своїх мечетях, я бачив гідність у священиках, які повернули мені віру в те, що Церква може бути разом з народом.

Крим

Несамовитий Третій Рим,

Судомлячись фантомним болем

від Криму захищає Крим,

Себе вкриваючи ганьбою.

Чергові карлики Кремля

Не усвідомлюють уперто

Що це давно не їх земля.

Але імперська хить інертна.

Давно почив СРСР.

Та, не питаючи народу,

Несе російський БТР

Ніким не прохану «свободу»

«Хотят лі рускіє войни» –

Писав колись поет нещиро.

Не знаю. Тільки їх сини

Уперто не бажають миру.

В 1. - Що є негідно?  Негідно – роздягати людину на морозі.  Негідно – викрадати людей із лікарень, вивозити в ліс і катувати.  Негідно – убивати людей тільки тому, що вони спілкуються державною мовою й носять на собі символіку країни, у якій проживають. Негідно – зневажати народ, частиною якого є ти. Подумай проце.

Україна заплатила і продовжує платити  надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот українців, нашої політичної еліти .  

 Вед. 1.Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

 Вірність і мужність – ось головні риси героїв: вірність своєму ідеалу та мужність у втіленні цього ідеалу в життя. Вірність і мужність аж до смерті!

Герої творять дійсність, герої формують обличчя світу – вчора, сьогодні і завтра, бо вони готові віддати все, і в тому числі своє життя, щоби осягнути свою мету, щоби здійснити свою мрію. Це герої залишили для нас здавалось би такі божевільні кличі: Або все – або нічого! Або пан – або пропав! Перемога або смерть!  

Вірш Л.Костенко «Доборолися! Добалакались!»:

 Доборолися! Добалакались!

Досварилися, аж гримить!

Україно, чи ти була колись

Незалежною хоч на мить –

Від кайданів, що волю сковують,

Від копит, що в душу б’ють,

Від чужих, що тебе скуповують,

І своїх, що тебе продають?!

Популяція! Нація! Маси!

І сьогодні, і вчора, й колись

Українського пекла гримаси

Упеклися мені. Упеклись!

Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,

І віки безголів’я вогонь, –

Хай він спалить усе це нікчемство

Українського пекла вогонь!

  Вед. 2.  Історія і сучасність різних цивілізацій, культур, народів – це історія і сучасність їхніх героїв.

Історія і сучасність України, українського народу – це твір героїв України, це діло людей, які віддали всі свої сили, і своє життя для добра Українського народу: його свободи і державності, могутності і процвітання. Україна – це діло героїв, які поставили добро рідного народу понад свої особисті та будь-які інші інтереси і були вірними своїй ідеї до останнього подиху. Пом’янімо їх хвилиною мовчання           Пісня «Пливе кача»

 Пам’ятайте про тих, хто безвісти пропав,

Пам’ятайте про тих, хто не встали, як впали,

Пам’ятайте про тих, хто згоріли, мов зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали.

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, що  лягали під танки…

Є в місцях на Вкраїні невідові останки…

Є в лісах, є у горах, і є під горою_

Менше в світі могил, ніж безіменних героїв…

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні_

Хай відомими стануть всі герої безвісні…

Кліп       Христини Панасюк              «Білі лебеді»

                  Сценарій вертепу

  Дійові особи:

 Пастушок 1                         Жид

 Пастушок 2                         Циганка 1

 Пастушок 3                         Циганка 2

 Пастушок 4                         Ірод

 Козак                                     Воїн 1

 Марко                                   Воїн 2

 Біда                                       Ангел 1

 Смерть                                Ангел 2

 Чорт

  Вертеп входить в зал, співаючи колядку:

           

             Пане, пане господарю,

            Пусти нас до хати.

            Хочем тобі, господарю, заколядувати.

П-в:    Наш Ісус-мале дитя,

           Він дарує нам життя.

           Щоб щасливо проживли,

           І горя не знали.

          А ми люди подорожні,

          З дороги зблудили.

          І до тебе господарю,

          Всі ми загостили.

          Ми не хочем їсти-пити,

          Тільки відпочити.

          Хочем твою хатиноньку,

          Тай розвеселити.

          Народженого Ісуса,

          Радо прославляймо.

         Йому велич свого серця,

         І поклін віддаймо.

 Пастушок 1: Слава Богу! Мир в цій хаті!

                         Ми пастушки небагаті,

                         Ми з далекої дороги,

                         В ваші тут зайшли пороги.

                         Дозвольте нам відпочити,

                         І новину сповістити.

Пастушок 2:  То новина незвичайна,

                         То свята, велика тайна:

                         В Вифлеємі народився,

                         Із Марії воплотився,

                         Ісус Христос. Дитина Божа!

                         Красна, мов та квітка гожа!

 Пастушок 3: Це син Божий, щоб ви знали,

                         Як пророки віщували,

                         Так прийшов він на цей світ,

                         Серед поля, мов той цвіт.

 Пастушок 4:  Це, є князь над князями,

                          Володар він над світами.

                          Хоч родився так убого,

                          Та всі знають це – Син Бога!

 Пастушок 1:  Він прийшов в великій славі,

                          Над вертепом, у заграві.

                          Ясна зірка засвітила,

                          Й новину всім сповістила.

 Пастушок 2:  З неба злинули ангели,

                          Та й озвався спів веселий:

                          “Слава Богу в висоті,

                           І мир людям на землі!”

Пастушок 3:   Нас ангели побудили,

                          Щоб ми в Вифлеєм спішили.

                          Ми побігли у стаєнки,

                          Де Ісусик був маленький.

Пастушок 4:   Ми звірята там застали,

                          Як Ісуса зігрівали.

                          Ми Богові поклонились,

                          І за всіх вас помолились.

                                     Колядка.

                 “В новім місті Вифлеємі”.

       В новім місті Вифлеємі,

       Сталось чудо по всій землі,

       Святий вечір, добрий вечір,

       Сталось чудо по всій землі.

       А у вечір, у той вечір,

      Стерегли пастері стадо.

      Святий вечір, добрий вечір,

      Стерегли пастері срадо.

      Їм світ ясний засвітився,

     Ангел з неба їм з’явився.

     Святий вечір, добрий вечір,

     Ангел з неба їм з’явився.

     І сказав їм таку звістку,

    Що Син Божий народився.

    Святий вечір, добрий вечір,

    Що Син Божий народився.

    Ірод з того розізлився,

   Що Син Божий народився.

   Святий вечір, добрий вечір,

   Що Син Божий народився.

   І сказав він війську встати,

  Малих діток убивати.

  Святий вечір, добрий вечір,

  Малих діток убивати.

  Убивати малих діток,

  Що найменше до двох літок.

  Святий вечір, добрий вечір,

  Що найменше до двох літок.

  Мами плачуть і ридають.

  Що їх діток убивають.

  Святий вечір, добрий вечір.

  Що їх діток убивають.

  Руки ломить Божа Мати,

  Де тебе сину сховати.

  Святий вечір, добрий вечір,

  Де тебе сину сховати.

  Йосифові сон приснився,

  Щоб з вертепом удалився.

  Святий вечір, добрий вечір,

  Щоб з вертепом удалився.

                   (Входить козак).

  Пастушок 1:  Козаки мої ви славні,

                           Скажіть, бо не знаю.

                           Скажіть мені любі браття,

                           З якого ви краю.

   Козак:           Я козак з Дніпровських вод,

                          З козацького роду.

                          Перебув вже мій народ,

                          Не одну негоду.

                          Ми зібрались, і підем,

                          Аж до Вифлеєму.

                          Свою долю розповімо,

                          Богові своєму.

   Марко:         Що у вас тут за розмова?

                          Я почув лише два слова.

                          Є у нас дитятко Боже,

                          Що усім нам допоможе?

 Пастушок 2:  Так, я вірю: всім надати руку може,

                          Це дитятко наше Боже!

    Марко:         Я – Марко, Марко Проклятий.

 Пастушок 3:   Ти, проклятий той Марко?

                           А проклятий ти за що?

 Пастушок 4:   Може Бога ти не знав,

                           Батька й неньку проклинав?

    Марко:         Ох, ще більше, ох ще гірше.

                           Я-нікчемний, я-негідний,

                           Зрадив я свій нарід рідний.

                           Через мене він бідує,

                           А про щастя і не чує.

                           Ох, важка мені покута,

                            Гірше вже не може бути.

                            Вже двадцяте покоління,

                            Ношу, двигаю каміння

                            (кидає мішок з “камінням”)

                            Мушу по землі ходити,

                            Ані вмерти, ані жити.

 Пастушок 1:    Справді, гріх – найбільша зрада.

                            Що ж би я тобі порадив?

      Марко:        Га? Не знаю, але нині

                            Чув я про дитя в яскині,

                            Про небесного месію,

                            Блисла іскра на надію.

                         (Входить жид з циганками).

      Жид:     Що я бачу, що я чую!

                     В ніч таку страшну, лютую,

                     В оцю студінь мандрувати,

                     Значить напасти собі шукати.

                     Чи не лєпше в хаті сісти,

                     Дещо випити і з’їсти.

 Циганка 1:  Ох, витаю ясне панство,

                       Які ж благородні панове!

                       А ми вам прислужитись готові!

                       Дуже раді вас вітати,

                       Може щось в дорогу вам продати?

        (Марко бере свій мішок).

      Жид:     І ж, далеко ви зібрались, люди?

                     Може в корчмі ліпше буде?

 Циганка 2:  Є в нас шинка і ковбаси,

                        Водка, пиво, ананаси…

                       

 Циганка 1:  Треба би з дороги сісти,

                       Трохи випити і з’їсти.

       Жид:    Ще зайдіть в мої крамниці,

                     Ох, як будуть тішитися файні молодиці!

                     А як грошей забракує,

                     То, Мойсей Якович вам заборгує.

 Пастушок 1:  Ти наразі заборгуєш,

                          А потому й не даруєш.

                          Людей із хати виганяєш,

                          І маєтки забираєш!

 (Циганки кричать до людей):

      Чи чули добрі люди? Що за світ настав? Що то таке говорять? Що за люди? Газдинонько! Брехня! То брехня!

         Жид:    То не правда пастушеньку!

                       Де ти таке видів?

                       Ми ромале, добрі люди.

                       А як гроші я даю,

                       То, нічого не краду.

  Циганка 1:  Але є такії люди,

                        Що собі раденькі взяти.

        Жид:     А от гроші віддавати…

                       То нема вже з кого брати!

 Циганка 2:  За такеє тре карати,

                       Голову з плечей стинати!!!

        Жид:     Але, я є жид простий, я такого не зроблю,

                      Гроші лиш я під процент візьму.

                      Я як все майно роздам,

                      З чого буду жити сам?

                      То не кража, то є добре діло!

                      Якщо треба. Беріть сміло!

                      Тільки вчасно віддавайте,

                      І потом не нарікайте.

 Циганка 1:  Ми є щедрі люди, вмієм все робити!

                       Куєм, дуєм, і танцюєм, вмієм ворожити.

                       

 Циганка 2:  Можем жінку вкрасти, у кого є файна.

                       Можем коника гнідого вивести зі стайні.

                       Можем мотику скувати,

                       Все, що треба можем дати!

       Жид:    А, давайте заспіваєм, затанцюєм і заграєм. Але ви так не сидіть, а за танці нам платіть!

      (Жид з циганками танцюють, збираючи гроші).

 Пастушок 3:  Ви цигани, геть ступайте,

                          Та людей не обкрадайте!

       Жид:   Що? Єврея гнати? Єврея з хати виганяти?

                    Щоб до вас біда прийшла!

 Циганка 2:   Щоб вам циган коні вкрав!

 Циганка 1:   Щоб вас чорт у пекло взяв!

 Пастушок 1:  Нашим людям вже замало,

                          Щоб з горівки гендель мати.

                          Щоб у шинках випивали,

                          І про Бога забували.

        Жид:   ОЙ-ой-ой, як, ви, ну,

                     Зараз з Іродом прийду.

                     Чув я тут, як ви шиптали,

                     Проти Ірода вставали.

                     Лиш прибуде на хвилинку,

                     Зловить він оту дитинку.

   (Заходить Ірод з воїнами, жид находу кланяється Іроду).

     Ірод:   Ах, ви тут мої прокляті,

                  Заховались у цій хаті?

                  Третій день, я вас шукаю,

                  Аж тепер в руках вас маю.

                  Ну, признайтесь перед мною:

                  Ви ходили в Вифлеєм?

                  Чи не я є вам царем?

   Козак:    Ти є цар, та тільки земний,

                   Народився цар таємний.

                   Що буде понад царями,

                   Над землею й небесами.

    Ірод:     Замовчіть мені, прокляті,

                  Бо скараю вас в цій хаті.

                  Гей, шукайте, мої вої…

Воїни:  - Тут нема дитини тої!  (разом).

    Ірод:     То, по всім краю ідіть,

                   І приказ мій понесіть.

                   Кожен хлопець, до двох літ,

                   Хай загине. Так скажіть.

                   А інакше, вам не жити,

                   Хто вас буде боронити?

      (Входить Біда, ходить, і на всіх вказує рукою).

   Біда:   Я – ваша Біда!

               Я вас всіх віддавна знаю!

               Я вас мучу, пригинаю,

               Відбираю ваші статки.

               Не лишаю на вас латки!

               Сію вам у душі страх!

               Сила в мене є в руках!

 Пастушок 4:  Ти, Біда наша проклята!

                          Ти на злидні нам багата!

                          Ти нас мучиш від віків,

                          Губиш наших всіх братів.

                          Хата вся тобі не рада!

                          А яка на тебе рада?

   Біда:  Лиш один ня може стяти –

              Не дасть в світі панувати!

              Той, що вчора народився,

              Але Ірод розізлився,

              Він, ще нині його вб’є!

              Ірод мій приятель є!

   (Біда підходить до Ірода, і хлопає його по плечу).

 Пастушок 3:  Боже наш, що нам робити?

                          Та Біда не дасть нам жити!

    (Заходить Смерть, підходить до Ірода).

 Смерть:   Що задумав ти, лукавий,

                   Вигубити люд весь правий?

                   Ні, не вдасться це проклятий,

                   Ти не будеш панувати!

                   Бо царем, буде дитятко,

                   Віфлеємське Отрочатко!

                  А вчинив ти, лютий злочин,

                  Що вбивати дав ти почин.

                  Я тебе, за це караю,

                  І без серця тут стинаю!

    (Замахується косою на Ірода, той падає).

    (Раптом до хати вбігає Чорт, бігає по залі, і до Ірода).

   Чорт:   Чигав я на твою душу,

                Мати я її вже мушу!

                У спіймав тебе на вудку!

                Будеш нам смолу возити,

                Вічно в пеклі будеш жити!

                      (Обіймає Ірода).

                В пекло, в пекло!

  (Воїни, Ірод, Чорт і Смерть виходять).

 Пастушок 1:   Браття! Браття! Світло є!

                           Гляньте, як у вікна б’є!

                           Тож до хати запросімо,

                           Хай освітить наш цей дім.

                           Хай освітить, хай зігріє,

                           Хай Біда в огні зотліє.

             ( Біда згинається, затуляє очі і виходить).

             ( Величаво входять два Ангели).

Ангел 1:   Мир і спокій цьому дому!

                  Тут немає місця злому.

                  Не незгода, а злагода,

                  Єдність і любов народу.

                  Не темнота, а просвіта,

                  Що, як сонце серед літа.

                  Освітляє трави й паші,

                  Так освітить душі наші.

                  І біду всю поконає,

                  Світло пітьму залякає.

Ангел 2:  Мир й добро вам люди чесні!

                 Я до вас, посол небесний.

                 Бачив Господь Бог із неба,

                 Як ви всі, в важкій потребі,

                 Боронили Бога-сина,

                 Щастям віри оросили.

                 Бог вам мир за це зсилає,

                 Всіх, до серця пригортає!

            Пастушки (разом):  Слава Богу! Слава Богу!

             Пастушок 1:   То ж, збираймося в дорогу.

             Пастушок 2:   Щоб понести цю новину.

                

             Пастушок 3:   В кожен дім, в кожну хатину.

            Пастушок 4:   Але заки вийдем з хати,

     

            Пастушок 1:   Треба щастя побажати.

            Пастушок 2:   Дім добром обдарувати!

                                        Віншування.

                                 ( По черзі, засівають).

    Ангел 1:      Віншуємо вас нині,

                         Усі добрі люди.

                         Нехай поміч Божа,

                         Завжди з вами буде.

 Пастушок 1: Хай кожної днини,

                         Кожної години.

                         Бог благословить,

                         Біда хай загине.

   Ангел 2:      Бувайте здорові,

                        Разом з діточками,

                        Нехай смутку й горя,

                        Не буду між вами.

   Марко:      Худібка, і бджілка,

                      Нехай виростає.

                      А град, вогонь, туча,

                      Нехай вас минає.

                     

     Козак:     Нехай добре родить,

                      Жито і пшениця.

                      Усяке збіжжя,

                      Усяка пашниця.

    Всі разом: Христос рождається!!!

                       (Кланяються).

                                Колядка.

                   Нова радість стала,

                  Яка не бувала.

                  Над вертепом, звізда  ясна,

                 Світу засіяла.

                 Де Христос родився,

                З Діви воплотився.

                Як чоловік з пеленами,

                У Бога уповився.

         

                        (Вертеп виходить з залу).    

                                        Кінець.